Ансельм Кентерберійський

Ансельм народився в Аості, в італійських Альпах, а прославився далеко на півночі: спершу ченцем і настоятелем в абатстві Бек у Нормандії, а тоді архієпископом Кентерберійським, який раз по раз сходився з англійськими королями за свободу церкви. Його девіз – fides quaerens intellectum, віра, що шукає розуміння. Він вірив першим, а тоді просив розум побачити, чому те, у що він вірить, є правдою.

У другому розділі «Прослогіона» він висуває аргумент, зухваліший за будь-який інший в історії філософії. Візьми поняття Бога як «того, більшого за що помислити неможливо». Навіть безумець, що каже в серці «Бога нема», розуміє ці слова, – отже, таке буття є принаймні в його думці. Але якби воно існувало лише в думці, можна було б помислити більше – те, що існує ще й насправді. А більшого за «те, більше за що неможливо помислити», за означенням немає. Отже, воно мусить існувати в дійсності. Існування Бога, виведене з самого поняття Бога, без жодного погляду на світ.

Дев'ять століть по тому на цей аргумент досі відповідають. Чернець Ґауніло заперечив уже за життя Ансельма (уяви найдосконаліший острів – чи існує він від того?). Аквінат його відкинув, Декарт відбудував заново, Ляйбніц узявся полагодити, Кант завдав класичного удару (існування – це не властивість речі), а у ХХ столітті Ґедель переклав його мовою модальної логіки й довів формально. В окремому творі «Чому Бог став людиною» Ансельм дав Заходу й теорію викуплення: гріх – це борг честі, нескінченно завеликий для людини й посильний лише для Бога, що став людиною.