Цицерон

Цицерон був адвокатом і консулом, перш ніж став філософом, і саме адвокат-державець важить тут найбільше: він узяв філософію Греції й перелив її в латину, а роблячи це, збудував словник, яким Захід думає й досі. Кажучи моральний, якість, сутність, гуманний, ви вживаєте слова, які Цицерон викарбував або закріпив, щоб перенести грецькі поняття в мову, де для них не було місця. Філософія ввійшла в кровообіг Заходу його прозою.

Його найглибший спадок – одне речення. У «Про державу» він написав, що істинний закон – це правий розум у злагоді з природою: всезагальний, незмінний, обов’язковий для кожного народу й кожної доби, закон, якого не скасує жоден сенат і не відмінить жоден тиран. Кожна пізніша декларація прав – примітка до цього рядка. «Про обов’язки», його підручник чесного життя, віками був найдрукованішою книжкою Європи після Біблії; з нього й з його похвали humanitas – тієї культури, що робить людину цілком людиною, – Ренесанс узяв саму назву для себе.

Він віддав життя республіці, яка вмирала під тягарем сильних мужів. Він боронив владу закону проти спадкоємців Цезаря, і коли з’явилися проскрипційні списки Марка Антонія, ім’я Цицерона було в них. Вояки наздогнали його на дорозі; він вихилився з ношів і підставив горло. Його голову й руки – ті руки, що написали «Філіппіки» проти Антонія, – прибили до Ростри на Форумі, де він колись промовляв. Він належить до довгого ряду вбитих на цьому сайті: Сократ, Цицерон, Боецій, Штайн. Юнак на ім’я Августин згодом розгорне втрачений Цицеронів «Гортензій», спалахне любов’ю до мудрості й уже не оговтається, – ось так поганський консул підпалив ґніт під християнською філософією.