Едмунд Берк

Едмунд Берк – засновник консерватизму як філософії, а не просто настрою. Ірландець в англійському парламенті, він побачив початок Французької революції і 1790 року, коли чемна Європа ще плескала в долоні, написав «Роздуми про революцію у Франції» – пророцтво, що проголошувана в Парижі абстрактна свобода скінчиться конфіскаціями, потім гільйотиною, а потім генералом на коні. Терор і Наполеон підтвердили його за десятиліття.

Його докір спрямований не проти свободи, а проти свободи, вигаданої за одну ніч із перших засад. Суспільство, писав він, – це договір, але договір між живими, мертвими й тими, хто ще має народитися, і жодне живе покоління не сміє розірвати цю оренду. Справжня свобода – це спадок, забезпечений довгим ужитком і переданий у спадщину, надійніший за будь-яке право, виведене зі схеми філософа. Ми вчимося любити батьківщину, спершу полюбивши той малий загін, до якого належимо, – родину й парафію, – і громадські почуття ростуть назовні з того теплого кола. Замолоду він навіть писав про піднесене й прекрасне, простежуючи, чому жах на відстані здатен нас захоплювати.

Від ролі простого захисника всього наявного Берка рятує те, що ціле життя він нападав на зловживання владою. Він став на бік американських колоністів проти власного уряду. Чотирнадцять років він домагався імпічменту Воррена Гастінґса за пограбування Індії, наполягаючи, що англійський припис справедливості не спиняється перед кольором шкіри підданого. Це консерватор, який зрозумів, що порядок і реформа – союзники і що народ, який уміє змінюватися, найкраще здатен себе зберегти. Проживши першу ідеологічну війну, він побачив, що чинять люди з живими селами, коли їх озброїти досконалою ідеєю.