Блез Паскаль

У шістнадцять Паскаль написав трактат про конічні перерізи, такий досконалий, що Декарт відмовився повірити, ніби його склав підліток. У дев’ятнадцять він побудував лічильну машину – «Паскаліну», – щоб полегшити батькові, збирачеві податків, нескінченні стовпчики цифр. Через листування з П’єром Ферма про справедливий поділ ставки в перерваній грі він заклав теорію ймовірностей. Мало хто з математиків його століття був обдарованіший.

Уночі 23 листопада 1654 року з ним сталося те, чого він не зміг пояснити наукою. Він записав це на клаптику пергаменту одним словом – «ВОГОНЬ» – і рядком: «Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, а не філософів і вчених». Аркуш він зашив у підкладку камзола й носив на серці до самої смерті; знайшли його вже після. Відтоді Паскаль пише «Думки» – розсипаний, незавершений опис людини як істоти, що коливається між нікчемністю й величчю. Людина – «мисляча тростина», найслабша в природі, та тростина, що мислить; вона тікає від себе в розвагу, аби не чути мовчання нескінченних просторів, яке його жахало.

Його парі звернене до гравця, а не до логіка: якщо розум не може довести ні буття Бога, ні Його відсутності, то ти вже робиш ставку самим тим, як живеш, і розважлива ставка – на вічність. Глибша ж його теза – про пізнання: «серце має свої резони, яких розум не знає». Перших засад ми не доводимо, ми їх відчуваємо; віра для Паскаля належить до порядку серця, а не до висновку доведення. Це християнська відповідь, дана зсередини наукової революції, рукою одного з її творців. Він помер у тридцять дев’ять, виснажений хворобою.