Адам Сміт

Адама Сміта пам’ятають як пророка вільного ринку, що його самого спантеличило б, бо він мав себе за професора моральної філософії – ким і був, обіймаючи кафедру в Ґлазґо тринадцять років. Його перша книжка була зовсім не про гроші. «Теорія моральних почуттів» питає, як істота така себелюбна, як людина, доходить до моральних суджень, і відповідає: через співчуття, уявний акт стати на місце іншого й відчути разом із ним.

Звідси виростає його найтонша думка. Ми вчимося судити себе, уявляючи, як бачив би нас справедливий і обізнаний спостерігач, – неупереджений глядач усередині грудей, сумління, зіткане з чужих очей. Задовго до того, як написати бодай слово про комерцію, Сміт описав моральний світ як такий, що тримається бажанням бути гідним схвалення й діставати його.

«Багатство народів» далі доводить, що ринок – це порядок, якого ніхто не проєктував. Кожен, женучись за власною вигодою, ведений незримою рукою до мети, що не входила в його намір: хліб потрапляє в місто не з доброти пекаря, а з його інтересу. Та Сміт не був заводієм оплесків. Він застерігав, що той самий поділ праці, який збагачує народи, здатен зробити робітника таким тупим і темним, яким тільки може стати людське створіння, звузивши його розум до одного руху, – і вимагав народної освіти на відповідь. Добробут для Сміта був моральним здобутком, що спирається на довіру й закон, а не законом джунглів. Він помер так, як жив, – порядно; кількома роками раніше він сидів біля смертного ложа найближчого друга, Девіда Юма, і бачив, як безвірник зустрічає смерть зі спокоєм, що обурив християнську Британію.