Едіт Штайн

Едіт Штайн була найблискучішою асистенткою Гуссерля й однією з перших жінок у Німеччині, що здобули докторат із філософії, – під його орудою, 1916 року. Її дисертація «Про проблему співпереживання» досліджувала Einfühlung: як свідомість іншої людини дається мені, звідки я взагалі знаю, що переді мною хтось, а не річ. Народжена в юдейській родині, вона у чотирнадцять оголосила себе атеїсткою й перестала молитися.

Якось улітку, гостюючи в друзів, вона взяла з полиці автобіографію Терези Авільської й читала цілу ніч, не спиняючись. Закривши книжку на світанку, вона сказала: «Це – істина». Штайн охрестилася, а згодом стала кармелітською черницею під іменем Тереза Бенедикта від Хреста. У праці «Скінченне і вічне буття» вона звела феноменологію Гуссерля з метафізикою буття Аквіната – сутність і існування, форму й матерію – так, наче все її життя вело до цього мосту.

У липні 1942 року нідерландські католицькі єпископи публічно засудили депортацію євреїв. У помсту нацисти заарештували хрещених католиків єврейського походження по всій Голландії. Штайн забрали з монастиря разом із рідною сестрою Розою; кілька днів по тому, у серпні 1942-го, її вбили в Аушвіці. Феноменологія дійшла аж до Хреста й не здригнулася. Її вбили за те, ким вона була, – і в столітті, яке досі вбиває за це, її ім’я не потребує коментаря.